История села Николаевка

Актуально, История | 18:39, 18.05.2020
 Поделиться

Поделиться в

Материал предоставлен коллегами из новогродовской редакции «Актуальні Новини» (публикуется на языке оригинала)

Миколаївка 

Історія  села  Миколаївка  бере  свій  початок  у  1885  році.  Тоді  воно  мало  назву  Ебенталь,  що  означало  « рівна  долина»».  Воно  знаходилося  в  40  кілометрах  на  захід  від  міста  Сталіне  (тепер  Донецьк)  і  в  10  кілометрах  від  найближчої  залізничної  станції  Желанна.  У  1894  році  село  було  перейменовано  на  Миколаївку.  Тоді  тут  налічувалося  30  господарств  по  30  десятин  землі  кожне.  Тож  загальна  площа  сільських  угідь  становила  900  десятин.

Перші  роки  для  переселенців  були  дуже  складними.  Земля  ніколи  не  оброблялася.  Нелегко  було  віднайти  воду.  Лише  після  кількох  невдалих  спроб  змогли  викопати   дешевий  громадський  колодязь.  Власні  матеріальні  ресурси  в  переселенців  були  обмежені,  не  завжди  прихильно  ставилася  до  них  влада.  Тому  житло  спочатку  будувалося  дешеве  та  просте.  Це  були  високі,  з  гостроверхими  дахами  будинки,  з  великими  господарськими  подвір’ями.  І  все  ж,  завдяки  своїй  винятковій  працелюбності,  згуртованості  і  глибокій  релігійності,  меноніти  досить  швидко  облаштувалися  в  нових  умовах  і  створили  економічно  квітучу  й  соціально  стабільну  спільноту.

У 1888  році  в  центрі  села  звели  першу  школу,  а  в  1922  році – середню.  Спочатку  в  ній  було  лише  2  класні  кімнати  і  навчалося  30  учнів.  Згодом  збудували  більшу  споруду  на  10 класних  кімнат  і  навчалося  в  ній  уже  900  учнів   у  дві  зміни.

Вінс  Юстина  Тимофіївна,  яка  жила  на  той  час  у  Миколаївці,  згадувала:

«Школа  була  під  номером  99.  Діти  навчалися  навіть  із  сіл Карлівка,  Михайлівка,  Калинове, Олександрівка ( тепер  село  Лисівка,  що  біля  міста  Українськ).  При  школі  був  інтернат,  де  жили  приїжджі  учні.  Тільки  на  вихідні  вони  їздили  додому». 

А  ось  що  розповіла  Ріта  Дік  з  Німеччини  про  цю  школу:

«Мій  тато  і  його  брат  ходили  теж  у  цю  школу,  хоча  родина  проживала  на  станції  Желанна.  У  лютому  1937  року  вдалося  влаштуватися  в  інтернат  Миколаївської  школи. Харчувалися  вони  в  їдальні  артілі,  і  коштувало  150  рублів  щомісячно.  Кімната  в  інтернаті  була  невелика,  з  дев’ятьма  двоповерховими  ліжками,  тобто  на  18  учнів. Татові  й  братові  його  доводилося  спати  в  одному  ліжку. У  1938  році  тато,  як  кращий  учень,  їздив  з  учителем  на  олімпіаду  в  місто  Сталіне.  У  1938  році  навчання  тут  велося  вже  російською  мовою».   

За  переписом  1923  року в  Миколаївці  нараховувалося  332  людини,  із  них  чоловіків – 157,  жінок – 175,  які  обробляли  949  десятин  землі.  З  57  сімей,  які  проживали  в  селі,  25  мали  від  4  до  6  їдоків,  а  22 – від  7  до  10. Цікаво,  що  не  мали  корів  лише  9  родин,  мали  одну  корову – 32,  2  корови – 12,  але  всі  мали  коней.  Із  сільгосінвентаря  було  30  плугів,  41  борона,  26  молотарок,  25  саней  і  38  бричок.     Тут  діяло  три  вітряних  млини.   Один  із  них  знаходився  на  північній  окраїні  поселення  (біля залізниці),  а недалечко  від  нього – великий  розсадник,  де  вирощували  саджанці  та  квіти,  які  поливали  водою  із  джерел,  які  били  там  з-під  землі.  Луцишина  Світлана  Юріївна,  яка  приїхала  в  Миколаївку  в  1944  році,  розповідає,  що  ті  півонії,  яких  багато  на  подвір’ях  і  зараз, — це  саме  з  тих  розсадників,  а  на  її  обійсті  росте  слива  звідти.  Ще  й  сьогодні  можна  побачити  невеличке  джерельце  і  залишки  розсадника.

У  центрі  збудували  конюшні,  де  розводили  породистих  коней,  яких  купали  на  толоці  на  західній  частині  села.  Там  і тепер  є  невеличке  озерце,  яке  після  сніжної  зими  та  дощової  весни   розливається,  а  влітку  в  часи  посухи  висихає.  Колись  же  там  било багато  джерел  і  озеро  було  глибоким.   Неподалік  від  конюшень  височіла  водокачка,  на  південній  окраїні – молокозавод  і  коптильня.

Славилося  далеко  за  межами  село  і  своїм  духовим  оркестром,  яким  керував  довгий  час  Кондрашов.  Завдяки  цьому  цікаво  проходили  свята  у  клубі,  який  збудували  в  центрі  (на його місці тепер  знаходиться  обеліск).

Певний  період  в  Миколаївці  жила  родина  Петера  Фрізена.   Це  була  багатодітна  родина.

Ось  як  згадує  про  життя  в  цьому  селі  Марія,  яка  жила  тут  з  1918  по  1929  рік:

«Эбенталь  был  селом  с  магазином,  больницей,  школою  и  25  домами.  Дом  нашей  семьи  располагался   справа  в   селе.  Сначала  он  был  крайним  в  поселении,  затем  много  менших  домов  были  построены  на  окраинах  села,  так  что  наш  дом  оказался  больше  в  центре.  Те,  кто  строился  на  окраине,  приходили  из  более  бедных   районов  и  назывались  «анзидлерами».  Все  сельские  люди  были  немецко-говорящими.  Нашими  соседями  были  Диксы…  Когда  коммунисты  взяли  власть  в  свои  руки,   правительство  стали  называть  народным.  В  то  время  производство  остановилось,  так  что  мы  могли  получить  вещи  только  от  еврейских  странствующих  торговцев,  которые  приходили  летом.    Это  были  еврейские  портные,  которые  приходили  в  наше  село,  шили  костюмы  для  мужчин,  пальто  и  куртки.  Они  путешествовали  на  верблюдах,  быках  и  волах.  По  селу  ходили  зазывалы,  сообщая  о  появлении  «шемака»,  где  мы  могли  бы  купить  нитки,  иглы,  ткань,  шерсть  для  вязания  и  разные  вещи».

У  1930  році  Миколаївка  стала  центром    колгоспу  «Айстра».  Сільське  господарство  на  той  час  досягло  високих  результатів.  Двічі  ( у  1934  та  1937  роках)  його  відвідав  Всеросійський  староста  Г. І.  Петровський.   Після  цього  господарство  перейменували  в  колгосп  імені  Петровського.  Першим  головою  обрали  Матюшина.

Живучи  десятки  років  в  оточенні  місцевого  населення,  меноніти  розділяли  з  ними  усі  радощі  й  негаразди.  Але  доля  менонітської  етнічної  групи  виявилася  особливо  трагічною:  спочатку  репресії ( з 1935  по  1941  рік  було  репресовано  46  осіб),  потім  війна,  коли  майже  всіх  німців  вивезли  в  Алтайський  край.

Ось  як  про  ці  події згадувала  Юстина  Тимофіївна  Вінс:

«Одного  разу  нас  усіх  попередили,  щоб  через  3  години  зібралися  в  центрі  села,  взяли  з  собою  необхідне.  Повантажили  на  машини  і  повезли  на  станцію  Желанна,  де  ми  три  доби  чистили  й  мили  вагони,  у  яких  перевозили  вугілля  й  худобу.  А  потім  у  цих  же  вагонах  повезли.  Дорогою  ешелон  неодноразово  потрапляв  під  обстріли.  І  тоді  ми  вискакували  з вагонів,  лягали  на  землю  або  тікали  в  лісосмугу.  Після  обстрілу  знову  нас  везли  далі.  В  Алтаї  висаджували  групами  через  50  кілометрів». 

Тяжкою  була  доля   сім’ї  Блока  Івана  Давидовича,  1909  року  народження.  Він  працював  у  кузні.  У  1938  році  його  звинуватили  в  контрреволюційній  діяльності  і  15  жовтня   цього  ж  року  (через  8  днів  після  народження  сина  Івана)   засудили  до  вищої  міри  покарання – розстрілу.  Лише  в  1959  році  його  посмертно  реабілітовано.  Дружину  з  дітьми  в  1941  році  вивезли  в  Алтайський  край.

Зібрати  матеріал  про  історію  села  Миколаївка  допоміг  краєзнавець із Дортмунда (Німеччина) Віктор  Петкау. Він і надіслав фото. А  ось завдяки розповіді Юстини Вінс вдалося встановити, де саме проживала родина Блоків. Останнім часом там мешкала родина Сороки  Єлизавети Порфирівни. Тепер там пустир.

А  хто  такі  Блоки,  Вінс?  Про  це  розповідь  пізніше.

Автор Овсяник Людмила 

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Обратная связь

Если вы хотите привлечь внимание общественности и властей к какой-либо проблеме, сообщить новость, рассказать о происшествии, случае коррупции, обращайтесь в редакцию Новогродовка.INFO.

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: